16.10.2019
Верховна Рада ухвалила нову редакцію Закону України Про публічні закупівлі. Чи принесе це кардинальні зміни, спробуємо розібратися
Нова редакція Закону України «Про публічні закупівлі» є досить суперечливим документом. З одного боку, внесено низку важливих та позитивних змін до регулювання процедури закупівлі, на які давно очікував ринок. З іншого — чимало положень є, щонайменше, неоднозначними. Практичний ефект від окремих новацій можна буде оцінити лише після їх реалізації на практиці.
Так, серед важливих позитивних нововведень варто відзначити розширення критеріїв оцінки. Формально закон і зараз передбачає можливість введення додаткових критеріїв оцінки, однак на практиці ці положення майже не застосовуються, адже розробити об’єктивні додаткові індикатори, які можна «оцифрувати», тобто привести до цінового показника, доволі складно.
Натомість нова редакція закону передбачає новий досить зрозумілий та простий для застосування критерій — вартість життєвого циклу. Фактично, це ціна, яка включає в себе витрати на застосування та обслуговування предмета закупівлі протягом визначеного замовником терміну.
Таке нововведення з одного боку є позитивним, адже дає можливість більш гнучко підходити до обрання переможця. З іншого — дає широке поле для маніпуляцій. Адже наразі невідомо, яким чином замовники будуть домагатися надання учасниками тендеру, наприклад, заявлених цін на обслуговування придбаного обладнання. Що буде, якщо ціни на запасні частини, вказані учасниками в тендерній пропозиції, по факту будуть вищими?
Слід пам’ятати, що переважно питання про невідповідність цін на додаткові послуги, запасні частини тощо постає значно пізніше, ніж була проведена закупівля. До того часу від учасника торгів може залишитись лише «порожня» компанія без грошей та активів.
Ще одним довгоочікуваним нововведенням стала можливість виправлення помилок в поданих документах. Воно має на меті усунути ймовірність відхилення пропозиції на формальних підставах — через відсутність сторінки в копії документів, неправильне оформлення довідки тощо. Щоправда, нова редакція закону викликає переважно питання до формулювання відповідної норми.
Зокрема, стаття 29 закону передбачає направлення запиту на усунення помилок лише у випадку виявлення «невідповідності в інформації та/або документах, що подані учасником у тендерній пропозиції та/або подання яких вимагалось тендерною документацією». При цьому такі невідповідності мають стосуватися документів:
1) що підтверджують відповідність учасника процедури закупівлі кваліфікаційним критеріям відповідно до статті 16 закону;
2) на підтвердження права підпису тендерної пропозиції та/або договору про закупівлю.
Та чи можна вважати, зокрема, невідповідністю надання копії не всіх сторінок документу? Відсутність якогось формального реквізиту на довідці (наприклад, дати)? Тож наразі питання, що саме слід вважати невідповідностями, залишається відкритим.
Варто наголосити, що пряме значення слова «невідповідність» передбачає наявність розбіжності, різної інформації по одному і тому ж питанню. А тому не можна виключати, що на практиці невідповідністю буде вважатись лише пряме протиріччя в документах.
Серед критичних нововведень, результати яких наразі важко оцінити, слід згадати нову «спрощену» процедуру закупівлі. З одного боку, її необхідність є цілком очевидною. З іншого, передбачені для цієї процедури строки фактично роблять її закупівлею «для своїх». Адже протягом визначених законом 5 робочих днів для подання пропозиції знайти закупівлю в системі та вчасно підготувати всі документи зможе тільки компанія, яка буде щоденно моніторити площадку.
Іншим суперечливим нововведенням є створення централізованих закупівельних організацій. Ідея в принципі непогана — дати можливість закупити стандартні для замовників товари централізовано однією процедурою. Це дозволить зменшити вартість (за рахунок більшої оптової знижки) та, теоретично, посилити контроль за «дрібними» закупівлями.
Водночас, яким чином буде діяти така організація, має визначити Кабінет Міністрів України. Утім, враховуючи українські реалії державних закупівель, така схема може стати просто новим централізованим інструментом для «освоєння» бюджетних коштів в збільшеному масштабі.
Нова редакція закону також містить чимало більш дрібних новел, які в основному направлені на вдосконалення процедури закупівлі загалом та закриття виявлених в процесі діяльності прогалин. Утім, критичних змін до процедури, які б суттєво зменшували можливості для оформлення закупівлі «для своєї» компанії, прийнятий закон не містить. А тому основна проблема процедури держзакупівель залишається відкритою.
Невирішеним залишилось і критичне питання щодо вдосконалення діяльності органу оскарження. Раніше неодноразово висловлювалась думка, що Антимонопольний комітет України в рамках постійно діючої колегії фізично не здатний обслуговувати весь масив скарг з усієї України, та й замовникам/скаржникам з регіонів не завжди зручно приїздити до Києва на розгляд скарги. Тому надзвичайно актуальним є питання формування територіальних органів оскарження, які б могли взяти на себе скарги по закупівлях меншої вартості, розвантаживши в такий спосіб АМКУ. На жаль, в цьому напрямку поки що зрушень немає.