04.11.2020
Текст статьи доступен на украинском языке
Сьогодні в країні тривають бурхливі дискусії – як правильно розвивати сферу енергоефективності. Лунають різні думки, на порядку денному – численні пропозиції. Energy Club спеціально зустрівся з Олександром Буртовим, партнером юридичної фірми «Антіка». Нам важливо було дізнатися, чим енергоефективність відрізняється від енергозбереження, чи правильно розвивається ця сфера в країні, як відбувається її законодавче та правове забезпечення, а також в центрі уваги – розвиток в Україні ЕСКО-механізму.
— Олександре, розкажіть, будь ласка, яка загальна ситуація з енергоефективністю в Україні? Чи є показники, які допоможуть зрозуміти, що відбувається в цьому секторі? Можна їх порівняти зі світовими?
— На сьогодні єдиної та уніфікованої офіційно затвердженої статистики немає. Але спостерігається позитивна тенденція — намагання навести лад в сфері енергоефективності, наприклад, в будівельній галузі. Ми пам’ятаємо, що в рамках імплементації законодавства Європейського союзу Україна має розробити та прийняти низку законів для реформування галузі житлово-комунального сектору, мета яких — запровадження заходів з енергоефективності. Але тут є парадокс: у нас до цього часу термін «енергоефективність» навіть законодавчо не визначений. Досі в країні діє закон 1990-х років, який визначає, що таке енергозбереження, та регулює параметри цього процесу. Окрім того, й досі чітко не визначено на законодавчому рівні, чи відрізняються такі поняття як «енергозбереження» та «енергоефективність».
— В минулому ви в промисловості займалися ЕСКО-проектами, як тлумачили ці поняття?
— У нас було наступне розуміння: якщо йдеться про пряму економію коштів на паливо і ресурси, або закупівлю чистої енергії – то це енергозбереження, якщо ж в результаті вжитих заходів відбувається зменшення використаних ресурсів — це енергоефективність. Отже, енергоефективність – це підвищення ефективності споживання. Тобто навіть при відсутності прямої економії коштів ми збільшуємо ефективне використання самої енергії, її розподіл тощо.
— Олександре, але ж ми постійно чуємо, що стан справ з енергоефективністю в країні просто жахливий. Якщо немає затвердженої статистики, звідки такий негатив?
— На мою думку, це загальна тенденція стверджувати, що в Україні все погано, а за її межами — все гаразд. Але чому лунають такі заяви? Гадаю, це є наслідком того, що за весь час незалежності ми так і не прийняли жодних дієвих заходів щодо модернізації застарілого житлового фонду. Ми знаємо, який аварійний стан в дореволюційних, історичних будівлях. Навіть в тих, які знаходяться під охороною Міністерства культури. Іншого виходу, як капітальний ремонт та повна реконструкція – немає. Ще один біль — це так звані «хрущівки», строк експлуатації яких мав бути достатньо короткий. Не треба забувати і про адміністративні будівлі. Вони зводилися без дотримання будь-яких технічних норм та правил. Ось, наприклад, в північному Криму, де ми працювали ще до окупації, були не поодинокі випадки, коли зводили адміністративні будівлі за нормами, які застосовувались при будівництві на південному березі Криму, де температурний режим зовсім інший.
— Скажіть, будь ласка, в чому суть 27-ї Директиви Європейського Союзу щодо енергоефективності? Адже вона обов’язкова та її треба виконувати відповідно до Угоди про Асоціацію України та ЄС…
— Ця директива встановлює вимоги як для промислових, так і адміністративних та житлових будівель. Окрім того, вона визначає певну градацію будівель, їхню відповідність до встановлених критеріїв. Принцип градації — наявність різних ступенів енергоефективності: найвищий рівень, де фактично є «розумне споживання» й усе керується автоматично, і найнижчий, до якого відносять будівлі типу «хрущівок».
— Який стан імплементації цієї Директиви?
— Ми, на жаль, як завжди, йдемо своїм шляхом. Тут все розпорошено — частина норм імплементована через прийняття технічних регламентів і внесення змін до державних будівельних норм, інша частина закладена в законі про енергоефективність будівель. Норми та положення про бюджетне ЕСКО теж корелюються з задачами тієї ж директиви. Але, на мою думку, ми занадто обмежили коло тих будівель, які підлягають обов’язковому енергоаудиту й оцінці щодо відповідності до діючих норм. Більш того, є специфічні умови, які зобов’язують, наприклад, власника адміністративних чи промислових будівель проводити аудити. Та й відсутність фінансування тих аудитів для бюджетної сфери і для житлово-комунальної теж дещо стримує процес.
— А не можна просто взяти та єдиним документом прийняти цю Директиву?
— На жаль, ні. Вона складається із технічних та нормативно-правових норм. Тому прийняти Дерективу єдиним законом не вийде, оскільки це не відповідатиме порядку і практиці норм українського законодавства. Наразі ситуація непроста – на сьогодні значно розпорошується увага, адже різні юристи та технічні спеціалісти працюють над багатьма законами. І від цього страждатиме все: і будівельний ринок, і ринок електроенергетики. Подивіться на вторинне та первинне законодавство. Враження, що вторинне законодавство готувалося раніше, ніж первинне, в якому не враховано багато важливих моментів щодо енергоринку. Про ринок газу я взагалі мовчу. Часто терміни навіть в самому тексті закону не відповідають один одному. А якщо взяти охорону праці – тут взагалі жахлива ситуація. Закон просто «склеїли» із трьох різних нормативних документів…
— Олександре, чого нам не вистачає? Що треба додати в нашому законодавстві?
— Трохи повернуся до Конституції і загалом до системи права і загальних норм. У нас, як це не парадоксально, немає двох речей, які мають бути в державі, — чіткої кодифікації та кваліфікації тих чи інших нормативних документів. Отже, не зрозуміло, що є головним, а що вторинним. Яке має бути співвідношення міжгалузеве між загальними та спеціальними нормами тощо. Цього фактично не існує, як не існує органу, який би розтлумачив це.
— Щось на кшталт Конституційного Суду?
— Саме так! У нас склалася ситуація, коли немає норми – і це перешкоджає якісній роботі. Наприклад, весь державний сектор та вся державна сфера просто загальмувала. На жаль, зробити щось буде неможливо, адже в законі цього не передбачено, бо ж згідно з Конституцією ми маємо діяти виключно в рамках закону. І це теж досить сильно впливає на галузь енергозбереження і енергоефективності. Така ж ситуація і в банківському законодавстві. Наприклад, де стимулювання механізму ЕСКО в приватному секторі? Це можна робити, скажімо, через введення банківських продуктів. Але потрібен певний механізм. До прикладу, в Чехії, щоб залучити фінансування, ЕСКО-компанія за попередніми домовленостями може створювати певний продукт. Потім — продавати банку і відчужувати фактично свої права вимоги щодо майбутніх доходів. Ця схема не потребує фантастичної застави чи надзвичайних умов. І це дає можливість банкам купувати цей продукт в ЕСКО і таким чином успішно взаємодіяти.
— Давайте поговоримо про такий банківський продукт як «теплі» кредити. У них є майбутнє?
— На мою думку, добре, що вони є. Ми бачимо, який великих на них попит. Та, на жаль, відбувається постійне зменшення бюджету, і чи будуть такі кредити наступного року, хтозна. Це залежить від Верховної Ради і основних регуляторів на ринку — Держенергоефективності, Міністерства енергетики і Кабміну, а також від волі президента.
— Олександре, чи правда, що за допомогою «теплих» кредитів можна провести модернізацію житла та заощадити до 70% на оплаті платіжок за комунальні послуги?
— А чому ні? Якщо взяти «хрущівку» та провести там комплексну термомодернізацію, це досить реально. Напевно, що за два місяці можна окупити витрати, якщо з розумом підійти до цього.
— А що стосується ЕСКО-менеджменту. Ця сфера розвивається в країні?
— Розвиток є, але не зовсім так, як планувалося. По-перше, закон для ЕСКО готували для одного, а прийняли його для іншого. Я маю на увазі, що він ускладнив всі визначення і взагалі обмежив коло потенційних споживачів. Ми не бачимо за тих умов, що прописані в законі, можливість приватного сектору зацікавитись механізмом. Отже, визначили потенційну сферу застосування – бюджетні організації. Поки є фінансування і є програми підтримки Євросоюзу й інших донорів, то цей напрямок розвивається і реалізується. Що стосується промисловості, то імпульсу для розвитку тут, на жаль, ЕСКО-менеджмент не отримав. Хоча механізм досить простий — він дозволяє третій особі, яка має продукт та доступ до фінансування, задіяти його на промисловому об’єкті, або ж вжити заходів в застосуванні програми, що надасть пряму економію енергоресурсів. Але те, що закладено в цьому законі, — це зменшення витрат тільки на тепло чи воду.
— На чому заробляє суб’єкт господарювання, що виконує ЕСКО-контракти?
— А от на певній маржі компанія і заробляє. На ЕСКО-компанію покладають досить багато очікувань і, повірте, там має бути кваліфікований персонал, достатньо фінансування, можливість оцінити потенціал заробітку з урахування того, що для впровадження залучаються кредитні ресурси. Дуже важливо зайти на підприємство протягом якогось часу та компенсувати вартість вкладених коштів. А потім протягом певного періоду заробляти на різниці. Наразі є три основних моделі взаємодії між ЕСКО-компаніями і замовниками.
— А Ви можете їх назвати?
— Перша модель — контракти з фіксованою прибутковістю. Що це означає? Є період, протягом якого компанія планує вийти на окупність. До прикладу, за три роки. Сума для інвестування в заходи енергозбереження може фінансуватися як самою компанією, так і ЕСКО з відстроченням виплати повної суми. Йдеться про фіксований період на отримання доходу для ЕСКО. Тобто ЕСКО не ділиться з замовником, а всю економію, наприклад, протягом року чи двох забирає собі. Після закінчення цього періоду замовник отримує повний ефект та надалі має всі права на продукт.
Друга модель – контракти з розподілом прибутку. До прикладу, окупність має бути 5 років, але економія почалася відразу, тож і прибуток можна ділити уже. Приміром, ЕСКО матиме 20% чи, навіть, 80%. І цей контракт може бути довгостроковий.
Третя модель — змішана, тобто контракти, які передбачають встановлений період для імплементації з фіксованою маржою ЕСКО-компанії. Але в будь-якому випадку основним драйвером та інструментом ЕСКО-компанії є здатність провести необхідне дослідження, аудит об’єкту, де буде впроваджено технології. А це може бути будівля, промислове підприємство, мікрорайон чи метрополітен. Тобто треба визначитися, що є продукт, який дозволить знизити витрачені ресурси, або підвищити ефективність споживання. Потім — потенціал, можливість визначити час для виходу на окупність затрат і отримання чистого доходу.
— Енергоефективність може давати чистий дохід?
— Енергоефективність чистого доходу може і не давати. Але в цих проектах є питома економія. І тому компанії взаємодіють, укладаючи контракти. Хочу наголосити, неможливо визначити, що таке прибутки від ЕСКО. Ці компанії продають або енергозбереження, або енергоефективність, тобто певний ефект від запроваджених заходів. Це може бути і будівельний матеріал, і обладнання і технологічні рішення. А може бути всього лиш розроблений алгоритм, наприклад, запуск певного технологічного ланцюжка.
— Можете навести приклад?
— Наші американські партнери, з якими ми працювали в різних проектах, наводили приклад метрополітену. Вони застосували звичайну комп’ютерну програму, яка розподіляє навантаження при включенні і виключенні світла в метрополітені в піковий період, а це дає можливість досягати прямої економії. Розподіливши включення по хвилинах, наші партнери отримали близько 30% економії. Такий контракт було укладено на умовах, що вони забирають собі цю економію протягом п’яти років, а далі – цією програмою користується і отримує вигоду метрополітен. Є фіксований прибуток, що розподілений, тобто йдеться про змішану модель. Але ж насправді заробляти на ЕСКО можна різним способом: класифікація може бути і за продуктами, і за видами діяльності, й за суб’єктами впливу.
— Скажіть, а в сфері ЕСКО-менеджменту є зловживання?
— На жаль, таке трапляється. Схеми можуть бути різноманітні. Наприклад, коли продають обладнання, що має строк експлуатації набагато нижчий, ніж потрібно. До прикладу, клієнту постачають обладнання, яке працює рівно стільки, скільки діє контракт про співпрацю. Щойно закінчуються фінансові взаємовідносини і виплачуються гроші, воно виходить з ладу. Але й у ЕСКО-компаній теж є багато проблем і ризиків. Для того, щоб правильно все розрахувати, їм потрібне стале фінансування. ЕСКО-компанія має не лише провести аудит і зрозуміти, скільки в компанії може бути прибутку чи доходу, який можна розподілити, скільки можна зекономити, але й визначити, які для цього потрібні умови.
— На Ваш погляд, чи дієво працює Фонд енергоефективності?
— В тому вигляді, в якому сьогодні існує Фонд, він вирішує лише одну задачу – не втратити свої фінансові ресурси, адже там є велика частина грошей європейських країн. За типом він є револьверним фондом, де накопичуються гроші. Тобто кошти, отримані з Фонду, потрібно повертати, й робити це на спеціальний рахунок. А потім їх використовують для тієї ж мети – продовжують фінансування певної програми. Коли Фонд створювали, не визначилися ані з його організаційно-правової формою, ані структурували ідеї й напрямки його подальшої роботи. От мені не зрозуміло, чому в рамках реформи житлово-комунальної сфери звузили напрям його діяльності, і наразі ця стриктура може працювати лише з ОСББ. Повірте, там є серйозна проблеми і з набором спеціалістів, адже до них висуваються захмарні професійні вимоги і йде виключно конкурсний відбір.
— До речі про конкурсний відбір. Що відбувається з конкурсом на голову Держенергоефективності? Чи коректно було оголошувати конкурс, а потім не затвердити переможця? Що буде далі?
— На мій погляд, це парадоксальна ситуація. Є механізм скасування рішень. Або ж приймається рішення, що вибір був правильний, або неправильний з певними порушеннями. Та, на жаль, досі жодної офіційної інформації та рішень немає. Можливо це робиться для того, щоб уникнути взагалі необхідності проведення конкурсів, адже вони довготривалі. До речі, з такою проблемою зіткнулась і державна енергоінспекція. Там був значний конфлікт.
— І останнє питання. Якою Ви бачите енергоефективність в Україні за 5 років? Тут буде певний прорив?
— Я думаю, що потрібно зробити справжню реформу, щоб галузі не заважати розвиватися. І що б ми не говорили, але бар’єрів є дуже багато. Один із них — неврегульованість, тобто невідповідність правових норм. У зв’язку з цим головним драйвером і чинником розвитку цієї галузі є ціна на енергію і енергоресурси. Не зважаючи на те, що у нас є профіцит електроенергії, ми не спостерігаємо тенденції до різкого падіння вартості. І ринок працює теж дуже дивно. Але я думаю, що все буде гаразд, енергетика та енергоефективність розвиватимуться еволюційним шляхом.