26.10.2018
Украинское право — портал юридических новостей, 26.10.2018
Текст статьи доступен на украинском языке
26 жовтня 2018 року в приміщенні Касаційного господарського суду в складі Верховного суду (КГС ВС) відбулось розширене засідання судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС за участі членів НКР при ВС, присвячене обговоренню актуальних питань вирішення корпоративних спорів в умовах реформування даної галузі права в України.
Про основні правові позиції КГС ВС у корпоративних спорах, думки суддів та науковців щодо окремих проблемних питань (зокрема, застосування похідного позову як інструменту захисту, значних правочинів у діяльності ТОВ тощо) та ситуації загалом — нижче, в матеріалі «Українського права».
ОСНОВНІ ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ ВЕРХОВНОГО СУДУ У КОРПОРАТИВНИХ СПОРАХ
Дискусію розпочала суддя ВС Ганна Вронська, зазначивши, що значний вплив на судову практику останнім часом відіграло реформування даної сфери та прийняття низки нормативно-правових актів, зокрема й Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Суддя зауважила, що корпоративні спори є особливою категорією судових справ, які розглядаються в господарському судочинстві. До того ж, законодавство закріпило окремі запобіжники, процесуальні особливості розгляду даних справ, а саме: можливість їх розгляду лише господарськими судами, лише за місцезнаходженням юридичної особи; такі справи за загальним правилом не можуть бути передані до третейського суду, міжнародного арбітражного суду (окрім певних винятків), а також ГПК України встановлюються спеціальні вимоги до застосування заходів забезпечення позову у корпоративних справах.
Касаційний господарський суд ВС не залишив попередніх напрацювань, які продовжують наразі використовуватись, вдосконалюватись, а, в окремих випадках, скасовуватись. Перш за все, під час розгляду корпоративних справ слід керуватись Постановою Пленуму ВГСУ №4 від 25.02.2016 року та Постановою Пленуму ВСУ №13 від 24.10.2008 року.
Що стосується судової практики уже новоствореного КГС ВС при розгляді корпоративних спорів, то слід звертати увагу на рішення суду, в яких висловлені наступні правові позиції:
-якщо відсутнє порушення корпоративних прав, то рішення загальних зборів товариства є дійсним (постанови КГС ВС у справах №927/699/17, №916/375/17, №916/4139/15, №910/22291/16, №927/265/17);
-вплив учасника товариства на прийняття загальними зборами рішення не вичерпується лише голосуванням (постанови КГС ВС у справах №907/167/17, №904/6965/17, №904/6983/17);
-не дозволено самовільно збільшувати статутний капітал товариства без врахування на засадах пропорційності часток інших учасників (постанова КГС ВС у справі №918/92/17);
-застосування аналогії закону при здійсненні правового регулювання діяльності приватного підприємства (постанова КГС ВС у справі №907/167/17);
-спосіб повідомлення про скликання загальних зборів повинен забезпечити реальне персональне повідомлення учасника (постанова КГС ВС у справі №904/6983/17, №9046965/17);
-захист прав учасника на отримання дивідендів (постанови КГС ВС у справах №910/11316/17, №910/8399/17, №908/660/17, №908/1027/17);
-застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України до спорів про стягнення дивідендів (постанови КГС ВС у справах №910/11316/17, №910/8399/17, №908/660/17);
-захист прав акціонера/учасника на проведення аудиту (постанова КГС ВС у справі №910/783/17);
-проведення щорічних зборів акціонерів є обов’язком товариства (постанова КГС ВС у справі №926/2301/16);
-щодо форми надання учаснику інформації про діяльність ТОВ (постанова КГС ВС у справі №904/3679/17);
-недопустимість втручання кредиторів у діяльність товариства (постанова КГС ВС у справі №909/743/16);
-похідний позов (постанови КГС ВС у справах №923/1315/16, №910/2018/17);
-укладення мирової угоди у корпоративних спорах (ухвала КГС ВС у справі №910/19401/17);
-застосування норм процесуального права під час розгляду корпоративних спорів (постанова КГС ВС у справі №925/1476/17).
Окрім цього слід зважати на три постанови Великої палати ВС у корпоративних спорах, зокрема:
-постанова від 18.04.2018 року у справах №904/2796/17 у частині вирішення питання підвідомчості господарському суду спору між обслуговуючим кооперативом та ОСББ;
-постанова від 23.05.2018 року у справах №911/3494/16 щодо визначення підвідомчості спору про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства;
-постанова від 11.09.2018 у справі №910/18015/17 щодо визначення підвідомчості спору за позовом спадкоємиці акціонера про стягнення дивідендів.
ПОХІДНИЙ ПОЗОВ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАХИСТУ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ
Найбільшою проблемою в даній категорії справ є проблема доказування. На даний час у Верховному суді було розглянуто 4 справи даної категорії, в той час як на території всієї України розглядається ще орієнтовно 30 справ, про що повідомив доповідач по питанню Максим Корчагін, к.ю.н., адвокат.
Як зазначив спікер, інститут похідного позову, незважаючи на законодавче закріплення даного інструменту, не є поширеним у судовій практиці. На відміну від судової практики США, в країнах континентальної Європи дані позови дуже рідко застосовуються. Так, наприклад, у Німеччині подібних справ за всю історію розглянуто лише 4. Таким чином, науковець вважає, що на даний час в Україні слід, перш за все, сформувати розуміння даної проблеми та інституту, а не розпорошувати правові позиції та розширювати функціонал даних позовів.
По суті, похідний позов — це позов учасника (акціонера) в інтересах товариства до менеджменту про відшкодування збитків, завданих товариству. Таким чином, особливістю даних справ є те, що, на відміну від інших позовів, в даних спорах дії позивача спрямовані на захист не власних інстересів, а інтересів товариства.
Якщо наразі проаналізувати судову практику, яким чином позиціонується сторонами правова природа відповідальності менеджменту, то виявляється проблема під час застосування положень норм матеріального права. Так, здебільшого в позовних вимогах (і, як наслідок, судових рішеннях) зустрічається посилання на ст. 1166 ЦК України або ст. 629 ЦК України. Однак дані інститути не враховують усіх особливостей існування правовідносин між учасниками та товариством. Тому, на думку спікера, в даному випадку більш кращим є застосування аналогії даних відносин із зобов’язаннями, ніж деліктом.
Виходячи із попередньо зазначеної судової практики, під час розгляду даних справ найбільше проблем виникає при доказуванні існування усіх чотирьох елементів складу правопорушення, а саме доведення протиправності дії чи бездіяльності. Таким чином, найбільш часто сторони обгрунтовують протиправність прямим порушенням статутних обов’язків, в той час як в реальному житті найбільше порушень виникає під час здійснення саме дискреційних повноважень менеджементом товариства.
ПРОБЛЕМАТИКА ЗНАЧНИХ ПРАВОЧИНІВ ТОВАРИСТВА
Складність проблематики значних правочинів полягає в тому, що вона знаходиться на перетині двох площин: корпоративного права та договірного права, зауважила д.ю.н., професор Олена Беляневич.
Слід звернути увагу, що законодавство закріплює вартісну величину значного правочину, водночас судова практика здійснює розширювальне тлумачення даного визначення та вводить додаткові ознаки такого правочину.
Так, ВСУ ще у 2016 році, висловлюючись щодо сутності значного правочину, надав наступне визначення цієї категорії, а саме: значним може вважатись лише такий правочин, який спрямований на розпорядження майном товариства. Водночас, якщо звернутись до законодавства, то даному майну надано вартісну ознаку (більше 10% статутного капіталу — для акціонерних товариств та 50% — для ТОВ).
Пізніше, Верховний суд розвинув дану думку та закріпив підвищені вимоги до визнання правочину значним, зазначивши, що правочин є значним лише тоді, коли розпорядження стосується саме відчуження майна, а не будь-якої іншої форми розпорядження майном.
В деяких рішеннях також додатково встановлювався ще один критерій, а саме вплив на діяльність товариства (призведення до тимчасового чи остаточного зупинення діяльності).
Особливо цікавим для присутніх було питання можливості існування значних правочинів, у випадку, якщо статут товариства не передбачає такі обмеження. Так, виникають протиріччя між існуванням диспозитивної норми, що дозволяє самостійно визначати положення товариства, та положенням ГК України про значні правочини.
Також існує питання щодо процедури та особливостей захисту інтересів товариства в таких випадках. На думку доповідача, дані справи повинні розглядатись в рамках загальних засад цивільного законодавства про недійсність правочинів, вчинених з перевищенням повноважень.
ПІДХОДИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА СУДОВОЇ ПРАКТИКИ ДО ОКРЕМИХ КОРПОРАТИВНИХ СПОРІВ
Найбільш комплексно питання підходів до розв’язання окремих корпоративних спорів у своїй доповіді висвітлила д.ю.н., професор Інна Спасибо-Фатєєва.
Перш за все, доповідач звернула увагу на неоднозначність тлумачення понять «корпоративні прави», «суб’єкти корпоративних прав», «корпоративних відносин» та «корпоративних відносин». В даному випадку слід керуватись ст. 167 ГК України, водночас, яка є досить загальною та не визначає характерних особливостей таких правовідносин. Отже, в даному випадку процесуальне законодавство здійснило привнесло певні корективи до матеріального права шляхом формування відповідних правових позицій судами України.
Щодо теорії права на акцію чи частку акції, то слід розділяти «право на акцію» (господарське судочинство) та «право з акції» (інше судочинство). Однак останнім часом дані інститути змішуються, що призводить до безпідставного розширення юрисдикції господарських судів.
Також слід зауважити, що корпоративні спори стосуються виключно приватно-правових відносин, таким чином, при вирішенні даних спорів слід керуватись нормами відповідного законодавства. Так, в одній із справ, ВС звернув увагу на неможливість застосування до існуючих у товаристві правовідносин положень Закону України «Про запобігання корупції», оскільки ці норми є публічними.
Таким чином, незважаючи на невеликий перелік категорій справ, які відносяться до корпоративних спорів, вони є досить поширеними в судовій практиці. Тривалий досвід законодавчого закріплення даного інституту дав змогу сформувати низку правових позицій, які застосовуються під час розгляду корпоративних спорів. Деякі з них є суперечливими, однак у більшості питань правники знайшли консенсус.
Водночас, не можна не погодитись із думкою І. Спасибо-Фатєєвої, яка зауважила, що конкретизація матеріальних норм не є функцією процесуального права, таким чином, існування значної ролі правових позицій не є правильним та має негативний вплив на стабілізацію цивільного обороту.